• Новини
• Спонcорам
• Бiблiотека
• Автори
• Пiдприємство

Ну ось, лежу я на килимку, і знову очі злипаються. Ганна знову стукає по своїй чорній дощечці. Працює. А нема того, щоб пограти зі мною. Шкода, що їй треба робити статтю. Але нічого, скоро прийде зі школи моя молодша хазяйка, і ми підемо гуляти. Може, зустрінемо по дорозі Гошу… Не знаєте хто це?! Хлопчина-метис з шкільного двору. Йому заздрить навіть дог Сеня. В Гоши шикарна шуба: густе хутро, забарвлення - тигрове. Щоправда, влітку спекотно, але "скільки там того літа", як віщає мій господар.

Зазвичай ми гуляємо з Пальмою, з сусіднього будинку. Вона класна, породиста, але не задавака. Ми любимо повалятися в снігу, побігати одна за одною. Інколи, вона зве і хлопчиська з сусіднього під'їзду. Тоді ми так багато бігаємо і граємо, що я приходжу з прогулянки утомлена та брудна.

Ой, забула представитися, мене звуть Аграфена. Смішне ім'я! Нинішня хазяйка кличе мене "Груней", а господар і того смішніше - "Груша"!

Я - невідомої породи, як для людей. Хоча можу сказати цілком офіційно: мати з гончаків, а тато мій, взагалі, мисливець. Я гарна, маю невеликі білі відмітини на лапах, та шовковисту блискучу шерстку.

Старі господарі мене не оцінили. Вони думали підняти свій престиж, на халяву, породистим псом. Ну і смішні ж ці чоловічки! Віддали їм мене, коли я була щеням, за стаффордширського тер'єра. Дресирували, як сторожову:

"Сісти! До мене! Поруч! Лапу!..", - а навіщо їм моя лапа? І чому я повинна сідати, коли сніг попу лоскоче і холодно?

Ну не вийшов з симпатичного щеняти породистий пес, ну і що? Я ж намагалася слухатися. Ні кого не кусала, навіть коли їх малюк смикав мене за вуса або за хвіст. Я любила їх і була віддана, як вчила мама.

Образили, кинули, відвезли в невідомий район Києва. Відганяли мене, а я все ще не розуміла. Ще і били, і петардами лякали. Одна з них вибухнула майже піді мною, добре, що я встигла підстрибнути і втекти тоді. А Микола - хазяїн сміявся і казав, що я боягузка, йому такий собака не потрібний.

Тепер я боюся петард і прагну сховатися в під'їзді, якщо щось....

Покинули мене, я опинилася зовсім одна на вулиці. Жила спочатку просто неба. Але потім мене почала годувати одна добра дівчина і навіть шукати мені господарів. Завдяки їй, мене взяла до себе жінка. Ми поїхали в новий будинок, що знаходився зовсім в іншому районі міста. Я зрозуміла це, оскільки мотор машини дзижчав дуже довго.

Я тепер живу з новими господарями. Ну, що вам сказати? Коли б не щурочка, яку чомусь називають морською свинкою, не знаю, як би я розважалася. Що то за порода така - морська, як вона і моря не бачила? Але задається - "не заважайте мені, я на прогулянці!" Мало того, що вона гуляє вдень, так ця маленька проноза ще і кусається. І намагається завжди хапнути мене саме за ніс. Але я теж не з боязкого десятка, встигаю його відвернути від її гостреньких зубів.

Ще зі мною під одним дахом живе і кішка. Ох, як я спочатку її хапнула за опасисту попку. І бачить Бог, якби не табурет, в якому я застрягла, наздогнала би цю шахрайку. Живе на шафі, завжди за мною стежить, у-у, шпигун хвостатий!

Звичайно, кішка тут живе давно, стара вже. Отже, я її переживу. А доти, хай ще посичить, пофирчить на мене. Я її, начебто, не боюся. Але розумію, якщо її ганятиму, мене і звідсіля викинуть. Нічого. Всю злість я скидаю на вулиці, жодна кішка переді мною хвостом не крутить, відразу на дереві ховається.

В новому будинку мені подобається. У мене - теплий килимок, завжди повна миска з їжею. Розчісують мене спеціальною щіточкою, дають вітаміни, чешуть за вушком. Миють лапи і живіт, коли забруднюсь на вулиці. І навіть цілують і обіймають! Придбали мені новий нашийник, м'який і гарний, зовсім не натирає шию. У мене є й іграшки: два м'ячики і курка. Вона, звичайно, гумова, але як пищить!!

Господар кожен вечір сидить коло мого ліжка і розмовляє зі мною. Ну і хай думає, що я не розумію... А я все розумію, просто відповісти не можу. Я дозволяю йому пестити себе, гладити моє черевце, мені це подобається, та й господарю приємно.

Спілкуємося ми і з хазяйкою, вона говорить, як їй здається, на моїй мові. Лише не впевнена, що вона сама розуміє, що виголошує. У неї це щось середнє між "Ау-гав". Ну, ви розумієте, про що я…

Смішні вони, люди.

2007