• Новини
• Спонcорам
• Бiблiотека
• Автори
• Пiдприємство

«Стилістика української мови»
Л.І. Мацько, О.М. Сидоренко, О.М. Мацько
Київ, «Вища школа», 2005

Загальна теорія інформації (від лат. informatio - роз'яснення) як науки про шляхи та способи одержання, накопичення, переробки і передачі каналами певної суми знань про світ і людину в ньому охоплює всі сфери наукової діяльності людини. Кожна наука користується вужчим і конкретнішим щодо своєї специфіки поняттям інформації стосовно об'єкта і предмета дослідження.

У прагматичній лінгвістиці інформативність є першим і головним комунікативним постулатом, визначають постулат інформативності.

Для стилістики суттєвим є розрізнення двох видів інформації: основної (денотативно-десигнативної, або предметно-логічної) і додаткової (конотативної, забарвленої), а також розмежування між семантикою інформації (самим змістом, який прийнято вважати інформацією) і носієм інформації, тобто таким предметом, явищем чи мовною одиницею, яка, діючи на нас, породжує цю семантику інформації.

Денотативно-десигнативна інформація - це зміст повідомлення, назви осіб, предметів, речей дійсності і понять про них та відношень між ними. Конотативна інформація виникає (додається) в процесі мовної комунікації, залежить від умов і ситуації спілкування, ставлення мовця до предмета мовлення та адресата, від соціального стану і ролі мовців, адекватності світовідчуття і сприймання, естетичних ідеалів. Тому існує кілька видів конотативної інформації: емоційна, оцінна, книжна, ділова, розмовна, стильова. Мовні одиниці як носії інформації, особливо конотативної, є змінними, одні конотації ними можуть втрачатись, інших вони можуть набувати. Наприклад, у слові перебудова відбулася зміна не тільки денотативно-десигнативної інформації (технічний термін розширився за рахунок політичного - зміна суспільного устрою), а й конотативної - стильової (термін став і політичним, використовується у публіцистичному стилі).

З поняттям інформації тісно пов'язані: кодування, канал зв'язку, декодування тексту тощо. Кодування у мовленні здійснюється мовцем (трансмісором) так, щоб думку, чуття, досвід матеріалізувати у чуттєво сприймальній формі - звуках людської мови (морфемах, формах), словах, висловах, тексті. Часто при цьому допоміжну роль виконують міміка, жести, кінетика та інші паралінгвістичні засоби.

Наприклад:

Мазайло (обсмикуючись, як колись обсмикувався в школі перед тим, як здавати урок, голосно й виразно):

- Пахнєт сєном над лугами...

Баранова-Козино (трошки захвилювалась):

- Прононс! Прононс! Не над лугами, а над луґамі. Не га, а ґа...

Мазайло:

- Над лу-гами...

- Над луґа-ґа!

- Над луга-га!

- Ґа!

- Га!

Баранова-Козино (аж вух своїх торкнулася пальцем):

- Ах, Боже мій! Та в руській мові звука "г" майже немає, а є звук "ґ". Звук "г" трапляється лише в слові "Бог"...

Мазайло (раптом у розпач вдався):

- Знаю! Оце саме "ге" і є моє лихо віковічне. Прокляття, якесь каїнове тавро, що по ньому мене впізнаватимуть навіть тоді, коли я возговорю не те що чистою руською, а небесною, ангельською мовою

М. Куліш

У цьому прикладі персонажі-мовці домагаються адекватності кодування і де(роз)кодування інформації, використовуючи доступні їм канали зв'язку в ролях трансмісора і реципієнта позмінно, і не досягають бажаної адекватності. Прийомом "розбіжності" інформації драматург створює комічний ефект. За принципом адекватності кодування/декодування можна умовно поділити всі живомовні і писані тексти на дві групи. У першій будуть усі ті, в яких мова є першою семіотичною системою, тобто кодом прямого, не обтяженого естетичними смаками й задумами спілкування, тут кодування і декодування текстів завжди буде адекватним. Це просте, схематичне мовлення, "без претензій". У другій групі будуть ті тексти, в яких мова використана як вторинна семіотична система, як художня, образна модель, естетично відшліфована поколіннями мовців. Це будуть художні тексти, які не можна прямолінійно ні кодувати, ні розкодовувати. Вони потребують відбору і комбінування мовного матеріалу, переосмислення й естетизації його, засобів вираження і способів презентації - "каналів зв'язку". Такі тексти обтяжені конотативною інформацією, що постає із символіки слів, умовних асоціацій, образності конструкцій.

Наприклад:

Ті журавлі, і їх прощальні сурми...

Тих відлітань сюїта голуба...

Натягне дощ свої осінні струни,

торкне ті струни пальчиком верба.

Сумна арфістко, -

рученьки вербові! -

По сили плечі вкутана в туман.

Зіграй мені мелодію любові,

ту, без якої холодно словам.

Зіграй мені осінній плач калини,

зіграй усе, що я тебе прошу.

Я не скрипичний ключ, а журавлиний

Тобі над полем в небі напишу.

Л. Костенко

Автор намагається донести до читача (слухача) свої думки і почуття, реалізувати естетичний задум, використовуючи мовотворчі здобутки попередників і власний мовний досвід, художній домисел, свої творчі можливості, але на адекватну рецепцію (сприймання) автор може тільки сподіватись. А чи буде так - ще невідомо. Читач має право на своє декодування, прочитання відповідно до його знань, досвіду, здатності до відгадування художніх загадок автора, нарешті, до художнього навіювання. Тому художній текст як "канал зв'язку" між письменником і читачами є найоб'ємнішим, і в ньому завжди можливі різночитання, уточнення, різнобачення, викликані як нагромадженням інформації, так і втратою її окремими мовними одиницями.

Контекстом

Контекстом (від лат. contextus - тісний зв'язок, з'єднання) вважається оточення (ліве і праве) мовної одиниці, в якому виявляються її властивості. Оскільки в найзагальнішому визначенні функціями мовної одиниці є її:

1) відношення до дійсності;

2) відношення до інших мовних одиниць її рівня та рівнів вищого і нижчого підпорядкування, то прийнято розрізняти два види контексту: екстралінгвістичний (позамовний, тобто зовнішньоситуативний) і лінгвістичний (мовний).

У зовнішньоситуативний контекст входять усі умови, за яких відбувається мовне спілкування. Висловлення залежить від конкретного оточення і кожного разу може змінюватися зі зміною його, часом набуваючи в різних ситуаціях протилежного значення. Тому оцінювати висловлене треба завжди з урахуванням конкретної ситуації. Ситуація є категорією змінною, як і саме життя. Проте існують типові ситуації, що й дає змогу говорити про типологію ситуативних контекстів.

Виділяють такі типи ситуативних контекстів:

1. Одиничний ситуативний контекст. Висловлене має сенс тільки в даній ситуації і ні в якій іншій. Часто це такі ситуації у казках, яким немає відповідних у реальному житті, і навіть в уявному вони не мають подібних.

Наприклад:

- Ковалю, ковалю! Скуй мені такий тоненький голосок, як у Телесикової матері!

- Зміючко Олепко, натопи піч так, щоб аж каміння розпадалося, та спечи мені Телесика, а я піду гостей покличу та будемо гуляти.

Та й полетіла змія кликати гостей (Укр. нар. казка).

2. Типовий ситуативний контекст. Висловлення сприймається правильно тільки в певних ситуаціях, зрозумілих частині мовців (за фахом, інтересами, уподобанням тощо). Наприклад: не розклад, а самі вікна (типовий для педагогів ситуативний контекст); на сьоме один купейний до Львова (ситуація в залізничній касі означає: на сьоме число один квиток у купейний вагон поїзда, що їде до Львова).

3. Соціально-історичний контекст. У його межі входять не тільки конкретні умови висловлювань, а й події, процеси, факти, дати, оцінки чи прогнозування з огляду на філософсько-світоглядні та соціально-ідеологічні позиції мовців, історико-національні пріоритети, духовно-культурні цінності, сьогочасні смаки й уподобання мовців.

У соціально-історичному контексті відображаються епохи історичного розвитку етносів, соціальні революції і суспільні формації, літературно-мистецькі стилі й культурна атмосфера суспільства. Зразками соціально-історичних контекстів можуть бути приклади з творів Т. Шевченка:

Смеркалося. Із Лисянки

Кругом засвітило:

Ото Гонта з Залізняком

Люльки закурили.

Страшно, страшно закурили!

І в пеклі не вміють

Отак курить...

Погуляли гайдамаки,

Добре погуляли:

Трохи не рік шляхетською

Кров 'ю напували Україну...

"Гайдамаки"

Чигирине, Чигирине,

Мій друже єдиний,

Проспав сси степи, ліси

1 всю Україну.

"Чигирине..."

4. Лінгвістичним (мовним) контекстом називається така сукупність фіксованих умов, за якої зміст певної мовної одиниці є однозначним.

Мовні контексти тісно пов'язуються з позамовними і суттєво залежать від них, від дійсності і людської думки про неї, тому вони різноманітні й багаті на засоби вираження. О. Лосєв зазначав: "Мовні контексти так само безмежні, як і дійсність, яка їх породила, і як людська думка, що їх осмислила".

Залежно від того, які мовні одиниці є актуальними (впливовими), лінгвісти виділяють вужчі поняття лінгвоконтексту, його види, а саме:

Лексичний контекст складається з лексичних значень мовних одиниць, тематичного характеру лексем.

Наприклад:

"Був теплий дощ, в траві стоїть вода, па гілці синя бабка обсихає, запах буркун гостріш".

М. Рильський.

Морфологічний контекст - це сукупність актуальних морфем і форм.

Наприклад:

"Уже ж мене пошарпано, всі квітоньки загарбано, всі квітоньки-зірниченьки геть вирвано з пшениченьки".

Леся Українка.

Синтаксичний контекст - це фіксовані синтаксичні конструкції, синтаксичні функції і позиції, які ставлять у певні синтаксичні рамки аналізовану одиницю. Синтаксичний контекст прийнято виділяти в межах речення. В текстовому контексті виділяють жанрові композиційно-мовні форми (формули, блоки), що відображають структуру процесу мислення (хід міркувань) і його мовленнєву презентацію. Про контекст за межами речення говорять як про текстовий.

У мовленні практично не буває якогось одного контексту: суто лексичного, суто морфологічного чи суто синтаксичного. Виділяють такі контексти умовно (штучно) для зручності аналізування якоїсь одиниці чи явища.

Найчастіше послуговуються поняттям змішаного лінгвістичного контексту, в якому значення лексеми повністю реалізується тільки у певній словоформі і сприятливій для неї синтаксичній конструкції або надфразній єдності, або й у всьому тексті. Різновидом такого змішаного контексту є стилістичний.

Стилістичний контекст - це сукупність конотативних і неконотативних значень усіх інших мовних одиниць, у якій найчастіше реалізується стилістичне значення заданої мовної одиниці. Наприклад, у стилістичному контексті слів Мавки до Лукаша:

Не зневажай душі своєї цвіту,

Бо з нього виросло кохання наше!

Той цвіт від папороті чарівніший

Він скарби творить, а не відкриває.

Леся Українка

Домінантна іменникова метафора цвіт душі підтримується і розкривається дієслівною метафорою виросло кохання, порівняльним епітетом від папороті чарівніший, персоніфікацією скарби творить.

У поле своєї дії стилістичний контекст притягає й інші контексти, використовує їх як підґрунтя, наприклад суспільно-історичний. Межі стилістичного контексту в кожному випадку свої: від короткого висловлення до всього тексту художнього твору. Вони залежать від того, скільки і яких засобів задіяно для створення стилістичного ефекту.

Поетична мова дає додаткові, нові можливості для реалізації семантичних, ритміко-інтонаційних потенцій слова, тому виділяють ще й поетичний контекст. За результатами стилістичного аналізу поетичних контекстів укладають поетичні словники окремих авторів, певної епохи або й усієї національної мови. В українській стилістичній лексикографії є вдалі спроби укладання словників мови двох видатних поетів України - Тараса Шевченка та Івана Франка.

За обсягом контексти визначають як мікроконтекст (словосполучення, одне висловлення), макроконтекст (абзац, діалог, полілог, монолог), мегаконтекст (розділ, глава, твір).

У межах контекстів відбуваються два взаємопротилежні процеси: десемантизація і гіперсемантизація. Десемантизацією називається втрата словом свого основного тематичного значення. Часто це відбувається через полісемію. Слово набуває настільки багато переносних значень, що губить своє первісне, основне значення. Так, у результаті десемантизації з'явились інтер'єктиви:

"Жах! Страх, як гарно! Диви! Подумаєш! Іще чого!", бо ці слова втратили своє іменникове, дієслівне чи займенникове категоріальне лексичне значення і набули емоційно-виражального.

Гіперсемантизацією називають зворотний процес, тобто збагачення слова новими значеннями, нарощенням і посиленням денотативно-десигнативного змісту конотативним.

Наприклад:

"На південь стікає зоряна імла Чумацького шляху. Якийсь чумак чи хлібороб проїхав возом по небесній дорозі, збив па пій срібну куряву, і стікає вона на жито-пшеницю, щоб не журилися ми хлібом".

М. Стельмах

Стилістичний контекст сприяє розширенню конотаційного змісту мовних одиниць (стилістем) за рахунок вмілого розміщення архітектонічно-мовленнєвих форм (монологів, діалогів, полілогів, внутрішніх монологів, просторово-часових зміщень тощо), а також за рахунок конвергенції (від лат. convergenito - наближаюсь) - нагромадження в невеликій частині тексту значної кількості стилістичних прийомів.

Наприклад:

Кирпатенко. Вона є, та це вже не революція. Революція, це коли березень, повідь всенародного почування, свобода на золотому човні, а не розхристана шинеля, не цигарка в роті, не ізігнутий багнет, розумієте? Ах, ах, якби зіс то у пас відбулася до краю справжня, чиста революція!.. [По паузі.] Я чув від Охти-сопьки, що ви вже служите, Саватію Савловичу?

Гуска. Не можу! Пробував, і не можу-с! У канцеляріях у шапках сидять, цигарки палять, і кожне тебе товаришем взиває. За що? Двадцять три роки прослужив, па колезького секретаря вислуживсь - і нате-с. Знов мене знизили, з простим писарем зрівняли. Де ж правда? А ще називаються революціонерами! Борються за правду!

Кирпатенко. Хіба вони революціонери? Узурпатори, Саватію Савловичу, демагоги!

Гуска. Ось вона, правда-с! А яка служба до революції була! Краса! Рангів достойнеє шанування. Упас в установі тридцять службовців сиділо, а тиша - літання мух було чути. Лампадок неугасимий горів. На оливку складалися. Не служба, а літургія-с була! Додому з неї, як з церкви, бувало, йдеш. А вдома... Та, мабуть, про це все вам слухати не цікаво, П'єре-с?..

Секлета Семенівна. Ой яка я мучениця! Яка трагічни-ця! Вже й з революції вискочила, а мені все не щастить. Плаття, найкраще моє плаття, довоєнного муару, по п'ять сорок, мадам Дора Мойсієвна Франсе шила, і ніколи ж воно мене не повни-и-ло...

М. Куліш.

З поняттям стилістичного контексту пов'язується ефект непередбачуваності (або обманутої сподіванки), який виникає всупереч очікуваному змісту. Він ніби розриває монотонний текст і тим звертає на себе увагу читача, як, наприклад, у поезії О. Олеся "Є слова, що білі-білі...":

Є слова, що білі-білі,

Як конвалії квітки,

Лагідні, як усміх ранку,

Ніжносяйні, як зірки.

Є слова, як жар, пекучі

І отруйні, наче чад...

В чарівне якесь намисто

Ти нанизуєш їх в ряд.

До О. Олеся уже багато було створено тропів (епітетів, метафор, порівнянь) про слова, але тільки він зміг створити стилістичний ефект несподіваного очікування, вживши епітет білі-білі і метафору в чарівне якесь намисто ти нанизуєш їх в ряд.

2007