• Новини
• Спонcорам
• Бiблiотека
• Автори
• Пiдприємство

Поштар, як завжди, дзвонить двічі:

Торішнє листя і листи

Байдуже дивляться у вічі.

Він дзвонить двічі - дивний звичай,

І несподівано, як ти.

Не слід стояти на порозі,

Та відстань кроку непроста...

В тісній цукерні, що на розі,

При чорній каві і тривозі,

Звучить сюїта-самота,

І фрази в ній - віолончелі,

Фальшиві, стомлені, сумні -

Їм аплодує п'яний червень…

І тільки тенором Бочеллі

Біль озивається в мені

Перегравати нам не личить

У сотий раз кіно старе...

Загаснуть спогади і свічі.

Поштар подзвонить знову двічі,

А я не відчиню дверей.

Журливо, мов скрипка, бринить листопадова мантра,

Чи осінь повинна в печалях? ЇЇ не виню,

Петляю буттям обережно, як та саламандра,

Така ж незворушна, привітна воді та вогню

Волога земля припадає до стану в'юнкого,

Живильними силами зморену повнить мене,

Нашіптує щось, притуляється міцно щокою,

І первісний спокій з-під моху перини війне

Та душу крилату заманюють далі у мандри,

На весну запрагне і тіло блискучих обнов -

І порухом звичним, як роблять усі саламандри,

Я шкіру торішню стягну через голову знов

Закряче в гілля синьо-чорний біди передвісник.

Лихий перехожий нахилить обличчя пусте,

І вихопить ніж. По-хижацьки ошкіриться вістря,

Хвоста відсіче. Та назавтра новий відросте…

2007