• Новини
• Спонcорам
• Бiблiотека
• Автори
• Пiдприємство

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

міста КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ 26.11.2020

Справа № 910/13763/20

Господарський суд м. Києва у складі судці Прізвище та Ініціали, за участю секретаря судового засідання Прізвище та Ініціали, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження господарську справу

за позовом Фізичної особи — підприємця ФОП2 П.І.Б. до Фізичної особи підприємця ФОП1 П.І.Б

про стягнення 53 385,47 грн

Представники сторін:

від позивача Прізвище та Ініціали, паспорт *** від ***

від відповідача не з'явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа — підприємець ФОП2 П.І.Б (далі — позивач) звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до Фізичної особи — підприємця ФОП1 П.І.Б (далі — відповідач) про стягнення 53 385,47 грн заборгованості за договором про надання послуг № 05 від 05.07.2019 (49 621,00 грн основного боргу, З 135,21 грн пені, 629,26 грн інфляційних втрат).

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не виконано договірні зобов'язання зі сплати вартості отриманих послуг "Послуги з комп'ютерного програмування" по акту № 1 від 31.01.2020 за договором про надання послуг № 05 від 05.07.2019.

Господарський суд міста Києва ухвалою суду від 18.09.2020 позовну заяву залишив без руху.

25.09.2020 на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків позову.

Господарський суд міста Києва ухвалою суду від 28.09.2020 прийняв позов до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, призначив судове засідання на 22.10.2020.

У судовому засіданні 22.10.2020 представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача подав клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату з огляду на необхідність додаткового часу для ознайомлення з матеріалами справи та подання відзиву на позов. Суд протокольною ухвалою оголосив перерву у судовому засіданні до 10.11.2020.

29 10.2020 позивач подав до суду клопотання про долучення документів до справи.

У засідання суду 10.11.2020 представник відповідача не з'явився, засобами електронного зв'язку подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням на самоізоляції з метою недопущення поширенню Covid-19 та відзив на позовну заяву (вказані документи у паперовому (читабельному) вигляді засобами поштового зв'язку надійшли до суду 12.11.2020).

Ухвалою суду від 10.11.2020 судом викликано відповідача у наступне судове засідання на 26. 11. 2020.

Зі змісту заперечень відповідача, викладених у відзиві, учасник справи стверджує, що послуги за договором № 05 від 05.07.2019 не надавались, акти по вказаному правочину сторонами не підписувались за відсутності потреби в їх наданні, акт наданих послуг № 1 від 31.01.2020, на який посилається позивач в обґрунтування заявлених вимог, не містить реквізитів договору, умовою підписання цього акта була домовленість сторін про надання позивачем послуг у майбутнього, на виконання якої відповідачем сплачено 5000,00 грн. передплати, проте послуги так і не були надані. Відповідач заперечив проти нарахування відсотків та пені за відсутності надання послуг по договору № 05 від 05.07.2019 та акту №1 від 31.01.2020.

У відзиві на позов відповідач повідомив про понесення судових витрат у зв'язку з розглядом даної справи, орієнтовний розмір яких складає 4500,00 грн., надав квитанцію про оплату 1500,00 грн. з зазначенням, що відповідні докази будуть долучені до справи.

23.11.2020 позивач через відділ діловодства суду подав відповідь на відзив, в якій зазначив про надання послуг з комп'ютерного програмування на підставі договору та на виконання усного завдання замовника, що підтверджується Актом надання послуг № 1 від 31.01.2020 на суму 54 621,00 грн., відповідачем кошти у сумі 5 000,00 грн. сплачені на виконання умов договору, проте з помилковим посиланням на невідомий позивачу договір. За розрахунком позивача, з урахуванням часткової оплати 5 000,00 грн., заборгованість склала 49 621,00 грн. Позивач категорично заперечив отримання від відповідача будь-яких претензій про повернення 5 000,00 грн. коштів та розголошення конфіденційної інформації шляхом подання цього позову, а щодо відсутності реквізитів в Акті № 1 від 31.01.2020 пояснив про укладення між сторонами лише договору про надання послуг № 05 від 05.07.2019.

26.11.2020 позивач подав заперечення щодо долучення до справи листа-претензії про повернення коштів з огляду на обставини правовідносин сторін, порушення відповідачем строку подання цих доказів.

26.11 .2020 представник відповідача через відділ діловодства суду подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з зайнятістю уповноваженого представника у кримінальній справі у Васильківському районному суді Київської області.

У судовому засіданні 26.11.2020 представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, представник відповідача не з'явився.

Розглянувши клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, суд зазначає, що явка уповноважених представників учасників справи/учасників справи особисто у засідання суду, у т.ч. враховуючи запровадження карантинних заходів, не визнавалась судом обов'язково, учасником справи не надано жодних пояснень неможливості розгляду справи без його участі за поданими документами; тому враховуючи вказані обставини та визначений процесуальний строк розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, судом відхилено подане клопотання.

У судовому засіданні 26.11.2020, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

На виконання вимог статті 222 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні здійснювалася фіксація судового процесу технічним засобами.

Розглянувши подані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ

05.07.2019 між позивачем — Фізичною особою — підприємцем ФОП2 П.І.Б. (виконавцем за договором) та відповідачем — Фізичною особою — підприємцем ФОП1 П.І.Б. (замовником) був укладений договір про надання послуг № 05, відповідно до умов якого виконавець, за завданням замовника, зобов'язався надати послуги з оброблення даних, розміщений інформації на веб-вузлах, комп'ютерного програмування та розробки веб-порталів (надалі послуги), а замовник — прийняти та оплатити надані послуги у порядку та на умовах, визначених цим договором. Послуги за цим договором передбачають надання виконавцем замовнику підготовлені та розміщенні веб-портали на веб-вузлах та інші послуги.

Згідно з п. 1.4 договору узгоджено, що для надання послуг у межах даного договору замовник надає виконавцеві завдання (в письмовій або в усній формі на вибір замовника), які містять перелік, обсяги, строки та порядок надання послуг, вимоги до результату надання послуг, які узгоджуються сторонами у спосіб їх надання. Замовник забезпечує виконавця усією інформацією, необхідною для надання послуг за цим договором (п. 1.5).

Відповідно до положень п. 2.2 договору, вартість наданих послуг за конкретним завданням визначається сторонами під час узгодження (в усній або письмовій формі) завдання замовника та відображається в Акті прийому-передачі наданих послуг, який є підтвердженням факту належного надання послуг за завданням.

Сторони мають право під час погодження завдання відповідно до п. 5 цього договору погодити сплату замовником попередньої оплати та її розмір за конкретним завданням (п. 2.3).

Відповідно до п. 2.4 договору, замовник здійснює оплату за даним договором шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця протягом 10 (десяти) робочих днів з дня підписання сторонами відповідного Акту прийому-передачі наданих послуг або у строк, погоджений сторонами для здійснення попередньої оплати за завданням.

У п. 3.2 договору визначено, що з метою підтвердження факту надання послуг виконавцем сторони складають відповідний Акт прийому-передачі наданих послуг, що є достатньою підставою для здійснення розрахунків з виконавцем.

Згідно з положеннями п. 9.1 договору, останній набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє до 31.12.2019, але в будь-якому випадку до повного виконання своїх зобов'язань за договором.

Водночас у п. 9.2 договору сторонами погоджено, що після закінчення строку дії договір автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік, якщо будь-яка зі сторін не повідомила іншу сторону про бажання розірвати договір не пізніше, ніж за 10 календарних днів до дати закінчення договору

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказав, що на виконання договірних відносин ним надані узгоджені послуги з комп'ютерного програмування, які відповідачем прийняті, про що сторонами підписано акт надання послуг № 1 від 31.01.2020 на суму 54621,00 грн., проте відповідач свої зобов'язання щодо оплати отриманих послуг не виконав у повному обсязі, у т.ч. на звернення із претензіями про оплату Згідно з розрахунком позивача, заборгованість відповідача, з урахуванням попередньої оплати у розмірі 5 000,00 грн., склала 49621,00 грн., за прострочення виконання зобов'язання позивачем нараховано до стягнення з відповідача 3135,21 грн. пені, 629,26 грн. інфляційних втрат.

Заперечуючи проти позову, відповідач стверджував про неотримання послуг по договору на спірну суму, відсутність в Акті приймання-передачі послуг №1 від 31.01.2020 посилань на реквізити саме договору №05 від 05.07.2019, а також зазначив, що умовою підписання цього акта була домовленість сторін про надання позивачем послуг у майбутнього, на виконання якої відповідачем сплачено 5000,00 грн. передплати, проте послуги так і не були надані, нарахування відсотків та пені за відсутності надання послуг по договору учасник справи вважає безпідставним. У задоволенні позову просив відмовити у повному обсязі.

Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті суд виходив з такого.

Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У ст. 627 Цивільного кодексу України закріплений принцип свободи договору, згідно із яким відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Поряд з наведеним статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи встановлено, що між позивачем та відповідачем був укладений договір про надання послуг № 05 від 05.07.2019, який за відсутності доказів розірвання, визнання його недійсним, є належною підставою виникнення між ними взаємних прав та обов'язків.

У розумінні 2.2, 2.3, 3.2-3.4 договору, оплата за надані послуги по вказаному правочину здійснюється відповідачем на користь позивача за конкретним завданням, яке може бути надане в усній або письмовій формі за вибором позивача (п. 4 договору) протягом 10 робочих днів з дня підписання сторонами акта прийому-передачі наданих послуг Акт прийому-передачі послуг є підтвердженням факту надання послуг та підставою для здійснення розрахунків.

Відповідно до наданого суду примірника Акта надання послуг № 1 від 31.01.2020, який підписаний обома сторонами, у т.ч. підписаний та скріплений печаткою відповідача без будь-яких зауважень, позивачем надано відповідачу послуги з комп'ютерного програмування на суму 54 621,00 грн., підстава: "Основний договір".

Також за наданих матеріалів вбачається, що відповідачем 11.03.2020 було перерахово (так в оригіналі, потрібно — перераховано) на користь відповідача 5 000,00 грн. попередньої оплати, що підтверджується довідкою з банківського рахунку ФОП Прізвище та Ініціали (ФОП2).

Доказів укладення між сторонами будь-яких інших правочинів, у т.ч. з вказаним предметом надання послуг, суду не надано.

Згідно з частиною першою статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша статті 77 ГПК України).

17 10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову — "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов’язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Проаналізувавши обставини спірних правовідносин, надавши оцінку доводам обох учасників справи, суд приймає вказаний Акт наданих послуг № 1 від 31.01.2020 як доказ надання позивачем відповідачу та прийняття останнім наданих послуг з комп'ютерного програмування по договору про надання послуг № 05 від 05.07.2019 на суму 54 621,00 грн., а сплачену суму 5 000,00 грн. по вказаному акту — як оплату (попередню оплату) за надані послуги.

Відповідно до п. 2.4 договору, строк оплати наданих послуг по вказаному акту є таким, що настав 14.02.2020.

Посилання відповідача на правову природу вказаного акту, як узгодження сторонами договірних відносин в майбутньому, суд оцінює критично, оскільки вказаний акт в розумінні норм матеріального права є первинним документом підтвердження здійснення господарської операції, а не наміром укладення договору у майбутньому.

Твердження відповідача про відсутність в акті наданих послуг № 1 від 31.01.2020 реквізитів договору про надання послуг № 05 від 05.07.2019, за відсутності доказів укладення інших договорів, не є обставиною звільнення від оплати по вказаному акту.

Крім того, долучений позивачем до справи лист відповідача за вих. №010-11/2020 від 10.11.2020, адресований позивачу, про повернення вказаних коштів з огляду на ненадання послуг по Акту № 1 від 31.01.2020, не береться судом до уваги як підтвердження обставин правовідносин сторін, на які послався відповідач, оскільки у відзиві на позов учасник справи в обґрунтування безпідставності заявлених вимог стверджував про його існування до моменту звернення до суду з позовом, натомість лист датовано та відправлено позивачу у процесі розгляду справи в суді (на стадії розгляду по суті спору), що не підтверджує доводів відповідача про існування цих обставин станом на час звернення позивача до суду з позовом у даній справі та безпідставність заявлених вимог.

Інших належних доказів на підтвердження відсутності підстав виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати вартості отриманих послуг у заявленій сумі, суду не надано, обставин звільнення його від оплати не доведено.

Таким чином, з урахуванням встановленого судом факту надання позивачем відповідачу послуг по договору за актом № 1 від 31.01.2020, за відсутності доказів їх оплати у повному обсязі, у т.ч. у визначений строк, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 49 621,00 грн. заявлена правомірно та підлягає задоволенню.

За прострочення виконання зобов'язання позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3 135,21 грн пені.

Статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Разом з тим, пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 (далі — постанова Пленуму ВГСУ № 14) роз'яснено, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У свою чергу, договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", положеннями ст. 1 якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Таким чином, в силу наведених положень норм права, пеня може бути стягнута лише у тому випадку, коли основне зобов'язання прямо забезпечено неустойкою у договорі, а також встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).

З огляду на те, що договір про надання послуг № 05 від 05.07.2019 не містить положень, якими сторони визначили б розмір та базу нарахування пені, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога про стягнення пені в розмірі 3135,21 грн. є необгрунтованою та задоволенню не підлягає.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача 629,26 грн. інфляційних втрат.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проте, відповідно до наданого позивачем розрахунку заявлених інфляційних втрат, судом встановлено, що позивачем не враховано дефляцію, невірно вказано індекс інфляції та фактично нараховано інфляційні втрати у розмірі 3% річних за період з 17.02.2020 по 10.09.2020, що є безпідставним та унеможливлює встановлення дійсної природи заявлених вимог та здійснення перевірки їх розрахунку.

Отже, вимоги про стягнення з відповідача суми 629,26 грн. інфляційних втрат задоволенню не підлягають.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 49 621,00 грн. В решті заявлених вимог, а саме в частині стягнення 3135,21 грн. пені, 629,26 грн. інфляційних втрат належить відмовити у зв’язку з необґрунтованістю та безпідставністю їх нарахування.

Судові витрати з урахуванням положень ст.. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-240, 248-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи підприємця ФОП1 П.І.Б (Адреса, код ***) на користь фізичної особи підприємця ФОП2 П.І.Б (Адреса, код ***) основний борг у розмірі 49 621,00 грн (сорок дев'ять тисяч шістсот двадцять одну грн. 00 коп.), витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 953,78 грн. (одну тисячу дев'ятсот п'ятдесят три грн. 78 коп.).

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення підписано 04.12.2020.

Суддя Ініціали та Прізвище.z