• Новини
• Спонcорам
• Бiблiотека
• Автори
• Пiдприємство

Зазвичай панує думка, що літописами цікавляться винятково науковці та бідні студенти, що повинні писати різні компіляції, аби закінчити успішно свій вуз. Дані з літописів використовував, наприклад, М. Карамзін для "Історії держави Російської".Також до літописів чи хронік проявляють цікавість літератори, які взмозі їх зрозуміти і, в підсумку, видати гарну книгу, що породить безліч епігонів. За прикладом далеко ходити не потрібно - "Володар перстнів" (1954) Дж.-Р.-Р. Толкіена, написаний на основі середньовічних легенд та саг, казок, міфів та хронік. Тема привабила багатьох талановитих літераторів, що дозволило утвердиться жанру фентезі в 60-і роки минулого століття. Але і породила стільки наслідувачів-епігонів, що справжні перлини жанру починають губитися в цьому мотлоху, ризикуючи так і не потрапити до свого читача.

Літописи слов'янські називають "літературою, що мовчить" (Д.Лихачев). За кордоном цією літературою цікавляться, але в багатьох випадках тільки науковці, щоб зрозуміти "загадкову" слов'янську душу.

Можливо, причина слов'янської незацікавленності в своїй стародавній літературі дуже проста - роз'єднання. Багато літописів до XVI ст. пересічним громадянином вважається "чужими" тому, що там мова йде про литовських, або польських або білоруських кнізів.

Звичайно, в залежності від місця проживання літописця, більша увага приділялась саме місцевим князям та подіям. Виклад подій носив досить тенденційний характер, в залежності від політичних переконань літописця. Але обов'язково, в початковій частині писалось про загальноруські проблеми. Ми ж весь час забуваємо, що до XVII ст. Україна, Білорусь, Польша, Литва, являли собою єдину країну - або Велике князівство Литовське, або Річ Посполиту. І їх князі, то були наші князі, що правили нашою, спільною країною.

Можливо, "мовчання" наших літописів пояснюється їх не адаптованністю до сучасної української мови. Читати старослов'янською мовою дійсно важкувато, потрібно час від часу заглядати до приміток, що дещо заважає слідкувати за подіями. Але як знайдеться сміливець, який порине в світ подій середньовічних слов'ян, то нагородою йому може стати бестселер, написаний на основі літописів.

"Похвала о Великом князе Витовте"- твір досить відомий, входить в декілька списків і має різні редакції. Датується XV - XVI ст., і є частиною "Супрасльського літопису", який знайшли М.К.Бобровський і І.Н.Данилович в 1822 році в Супрасльському монастирі, що зараз знаходиться на території Польщі. Літопис писаний офіційною мовою Великого князівства Литовського - "давньою "руською мовою", що складалася з українського і білоруського різновидів (Литовський статут 1566 р.). На відміну від офіційного стилю літопису, "Похвала..."написана як художній твір. Повністю російським шрифтом літопис був надрукований: Полное собрание русских летописей, изданное по высочайшему повелению императорскою Археографическою комиссиею, т. 17. Западнорусские летописи. СПб., 1907.

2008