До головної... |
Золота Доба 2007, №5 (6). ПОЕЗІЯ Тамара Коломієць. |
КОРОЛІВСЬКА БАЛЛАДА Там, де ані родичи, ні друзі Не топтали росяну траву, В замку найхимерніших ілюзій Нині королевою живу. Я сама його побудувала За давно омріяним взірцем. Я сама себе коронувала Осяйним ромашковим вінцем. Понад замком висяться дерева I прив'яло пахне сіножать. Ну і де ж таки не королева - Руки на колінах возлежать! А на них рясніють невідмиті Чистотілу цятки золоті. I на троні, лантухом укритім, Трішечки тривожно в самоті. Ось і вечір, лицар срібновусий Йде над тихим шерехом трави. Я йому доземно уклонюся, Не впаде корона з голови. *** Цей сірий-білий кіт неволохатий Колись прибився до моєї хати. I прозира з його очей німа Душа того, кого давно нема. Дорожний пил струсивши з підошов, В моє життя він стрімко увійшов У теплу пору благодатных жнив - Той чоловік, який мене любив. А потім листя опадало з віт, А він тримав і осявав мій світ, Неначе зірки видиво ясне - Той чоловік, який любив мене. ...По зимньому сивіє голова, А він за обрій тихо відплива, Сипнувши приском щемного жалю, Цей чоловік, якого я люблю. *** Знов, наче вітер з верховіть, Кохання за межею. I тільки тінь твоя стоїть У мене над душею. Струмить часу грімкий потік - Минущих днів личина. I тільки тінь твоя навік У мене за плечима. А обірветься течія, То знаю достаменне - Стояти буде тінь твоя У головах у мене. *** Змокло на дощі вороненя. Каркають сполохано ворони - Бо його людина здоганя I нема малому оборони. Захова під куртку. От і все. Чи кричіть, чи не кричіть, пернаті. I куди ж вона його несе? Що робити буде з ним у хаті? А мале пригрілось у теплі, Тулиться, носате, чорно-сіре. Руки обережні і незлі Нетривку підтримують довіру. Вщухне злива - я тебе пущу, Підхарчуйся, набирайся сили, Щоб вгорі наперекір дощу Крила не стомляючись носили. Бо запрагла, бачиш, висоти, Щоб не згинуть в світі навісному, Крихітка людської доброти, Від душі дарована живому. |
2007 |