• Новини
• Спонcорам
• Бiблiотека
• Автори
• Пiдприємство

Йде шляхом подорожній. Йде здалеку. і всюди,куди б не прийшов, запитує одне: "Чи є така земля, де люди щасливі?" Нічого не чує у відповідь. Пройшов вже і Угорське, і Польське королівства,і Литву,і ще багато чужих володінь.

Дістався він і сюди, у землю Візантійську, в Константинополь.Пройшов на базарну площу. А на площі сидить старий, мудрий сивець. Вклонився йому подорожній.

- Скажи мені, отче, чи є така земля, де люди щасливі?

Помовчав старий.Спитав:

- Ти мандрівник?

- Так. Я пройшов багато земель,але такої не бачив.

- Нащо тобі вона? - окинув гострим поглядом.

- Мій батько-купець бачив таку землю. Вона врятувала їх корабель від бурі.Там люди роблять посміхаючись, там ростуть щедрі плодові дерева, там немає зла.Тепло світило їм сонце,привітно зустріла їх країна, ласкаві були люди. Через тиждень покинули вони той край. І почала жити серед купців легенда про Щасливу землю. Багато відчайдухів намагалося відшукати той берег, але поверталися ні з чим, бо не кожному вдається побачити його. Я знайду ту землю, де б вона не була - так заповів мені батько.

- Легенда - зітхнув старий. - Я чув ту легенду. І міг би піти на пошуки. Але роки... Вони забрали в мене все: молодість і запал, спритність і силу, здоров'я та сім'ю. Проте подарували неоціненний скарб - мудрість. Саме вона допомогла мені зрозуміти, де знаходиться диво-земля.

- Де ж, отче?

- Вона має бути ближче до Бога, на півночі. Там люди щирі, відверті та ввічливі. Вони люблять свою країну і живуть своєю працею.

- Але я пройшов багато земель і всюди бачив таких людей. Я чув розповіді про північні народи, які живуть серед льоду та снігу. Вони майже не бачать сонця, бо в їх краях постійно віють жорстокі, пронизливі вітри. Мешканці тих земель - язичники, вони вдягаються у шкури вбитих тварин. Невже це мешканці Щасливоі землі?!

- Я теж чув такі розповіді. А в тому краю люди були язичниками. Зараз вони прийняли християнство і вірують в єдиного Господа, але й досі відчувають міцний зв'язок з силами природи, у які вірили колись. Щаслива земля - сонячний край. Її люди не можуть бути жорстокими. Це мирний народ, він ніколи не використовує свою силу проти невинних. Там лунають чудові ніжні пісні і дзвенить дитячий сміх.

- Але я чув пісні і в інших країнах.

- Там люди...

- Вибач, діду. Ти розповідаєш мені начебто про дивний край. Але я бачу,що його населяють звичайні люди.

- Не віриш? Добре. Пливи на північ і не зупиняйся, доки не побачиш берег. Це буде та земля, що ти шукаєш, той дивний край, що ти маєш знайти. Не вагайся, рушай у дорогу!

- Гаразд. Я їду. Але чи впізнаю я її?

- Твоє серце підкаже тобі, сину.

Пройшов час, спливли місяці.

Мандрівник дістався північної землі. На березі стояла дівчина. Русява, мов пшениця, блакитноока, як річка, ніжна, як мавка.

- Вітаю тебе, - тихо промовила вона.

- Здрастуй, - одповів мандрівник. - Що це за земля?

- Це моя Батьківщина. Плем'я славів живе тут.

- Чи щаслива ця земля? Я шукаю таку.

- Чи щаслива? - одізвалася луною дівчина. - Я покажу тобі її. Ти побачиш її щастя і її біль, її красу і ніжну зажуру. Ти почуєш її весняний гомін і пісні, відчуєш її колодязний смак. Побачиш квіти, що ростуть на її землі. Роздивишся її небо, її ріки.Вдихнеш її вітер,запах її трав. Побачиш сонце крізь віти її лісів. Тоді ти скажеш, чи щаслива наша земля.

Багато пройшов мандрівник і мавка. Був він і в чернігівських лісах, і в скіфському степу, і на морському узбережжі. Бачив він, що на цій землі живуть звичайні люди, але Божа благодать зійшла на них.

У цій країні чинили так, як підказувало серце. Моральні, а не князівські закони панували тут. Всі відносини між людьми базувалися на взаімоповазі, чесності та рівноправності. Слави жили громадами і самі вирішували свої проблеми. А сиріт або старих брала під опіку спільнота.

Школи славів були просторими, величними будівлями, як храми. Діти цінували можливість спілкування з вчителями, ті вчили дивитися і бачити, слухати і чути, розуміти людей і самих себе.

На стінах храмів були картини про минуле славів: перемоги та поразки, що навчали нащадків бути гідними своїх пращурів.

Рада Мудрих складалася з найбільш поважних та старих людей. Але не треба вважати, що Рада мала владу над іншими. Всі слави були рівними і не визнавали іншої влади, крім влади Бога.

Почуття у мешканців тієї країни були дуже сильними. Якщо кохання, то з першого погляду та на все життя, якщо дружба, то непорушна і вірна. Для славів слово друг мало таке ж значення, як і слово брат.

Гостинні слави не воювали, а торгували з іншими державами, їздили у чужі краї в гості. Якщо слав йшов з дому на деякий час, він обов'язково залишав на столі їжу та відчиняв двері, щоб подорожній міг відпочити.

У цьому краї золото блищало не тільки на тканинах та жіночих браслетах. Воно прикрашало й маківки церков. По всій землі сяяли хрести, відбиваючи життєдайне сонячне проміння і примножуючи його.

Побачив мандрівник і монастирі, де ченці зверталися до Бога й укріплювали свою віру. Був і в головному храму, бачив його фрески - Іісус був намальований на стелі. А поруч була його мати Оранта, заступниця. Вона підняла руки, ніби захищаючи цю країну від зла й негоди. Зрозумів він, що Бог благословляє країну, що не можуть люди просто створювати таку красу, сам Бог допомагає їм. Тоді підняв він очі, щоб подякувати Йому за милість і ласку, що дозволив побачити таку країну на власні очі.

Збагнув він, що ця земля - щаслива, що саме її шукав і знайшов. Оселився стомлений мандрівник у величному місті, де була Софія, разом з дружиною-мавкою, тією самою, що зустріла його. Не раз згадував він із вдячністю візантійського старця, що підказав, де шукати диво-землю. Вивчив посивілий мандрівник мову цієї землі і почав писати літопис.

Першою в літописі була легенда про Щасливу землю.

А потім почалися війни, і розбрат, і чвари. І губилися літописи, і вбивали людей. Не стало тієї землі.

Куди ж дівся мандрівник достеменно невідомо. Проте є факти, що свідчать, що була це наша земля - Русь. І легенда ця про нашу землю, про щасливу. Але що сталося? Чому вона зникла? Куди поділася вона? Може, змінилися люди? А може, і не було тієї землі?! Ні, була. То, може, варто її знайти. Просто озирнутися і вдихнути її повітря. Побачити її сонце. Почути її пісню. Але не кожному вдається побачити той край...

Кажуть, що бачили знову мандрівника, що шукає щасливу землю. Мавко, де ти? Вийди на наш берег!

2007