До головної...

Золота Доба 2007, №5 (6).



ПОДОРОЖ В МИНУЛЕ.

У кінець |  Попередня |  Наступна |  Зміст |  Повернутись...

В 1896 році германський інженер і підприємець Готліб Даймлер заснував в місті Бад-Каннштадті перший таксомоторний парк. Із рекламної об'яви: "Здаю в найм лікарям, подорожувальникам та іншим машини з кучером. В машині 2-4 місця, колеса гумові. Поїздка без шуму, запаху і небезпеки. М'які сидіння, захист від сонця і дощу. В холодну погоду салон опалюється".


***

Прихильники НЛО обожнюють посилатися на фотознімки літаючих тарілок. В Радянсьому Союзі теж, виявляється, пересічні громадяни фотографували їх, в час коли більшість і не чула про НЛО. В 1959 році співробітник полярної станції в Тіксі (Сибір) Евген Мурашов проводив планову зйомку метеорологічного майданчика. А коли проявив плівку, то побачив, що на ній зафіксована дивна річ: схожий на світну дзигу апарат ширяв над майданчиком. Після закінчення вахти вчений вирішив показати плівку друзям. Бо вже голову набридло ламати, що воно таке літало. Адже не схоже воно на супутник, та й на живу істоту теж. Багато галасу наробив тим знімком у вчених круга. Довелося компетентним органам втрутитися. В "Комсомольській правді" від 8 січня 1961 року радянський фізик А. Микиров пояснив всім бажаючим, що об'єктив фотокамери сфотографував власне відображення! Виявляється, промені від яскравого світла прожектора, відбиваючись від лінз і оправ об'єктива, утворили на тлі темного неба зображення світного округлого тіла, яке і сфотографував Мурашов. Наприкінці, радянський фізик сказав, що кожний фотоаматор може виготовити фотографію таких округлих світних тарілок, використовуючи розмір кута між оптичною віссю об'єктива і напрямком на джерело світла. Шкода тільки, що не розповів як зробити так, що б на тлі неба воно утворилося.


***

Перший в світі пароплав, споруджений на початку XVIII ст. французьким фізиком і винахідником Дені Папеном був розгромлений везерськими човнярами. На старовинній гравюрі видно як вони, накинувши мотузку, трощать високу трубу, топором рубають колеса, сильними руками відривають обшивку. Так, шляхи науково-технічного прогресу важкі, і не засипані квітами. Винахідник змушений був покинути ці місця Германії, його досліди забулись, і він доживав свій вік у великій злиденності і безвісті. Але його ім'я ввійшло в історію світової науки і техніки. Запобіжний клапан, що рятує котли від вибуху, - винахід Папена. Він перший запропонував використовувати парову машину на транспорті і, навіть, провів перші успішні досліди. Але світ був ще не готовий до його парової машини тому, майже через століття, довелося американцю Р. Фултону заново ідею пароплава в життя втілювати.


***

Друга світова війна почалася на нашій землі тоді, коли величні плани зробити всіх громадян країни Рад грамотними людьми були ще не завершені. Та й дисципліна у нас шкутильгала. Тому німці були страшенно незадоволені. По-перше, вояки воювали в незалежності від часу доби, в будь-яку погоду, не розуміли, що одна гвинтівка на взвод це мало, що треба здаватися, коли вже наші окопи пройшли танки. Але найбільше їх, напевно, діставали наші партизани. Мало того, що зовсім ніяких військових правил не дотримуються, так і граматичних теж не знають.

Німці, намагаючись хоч якось захистити свої тили, організували цілодобову радіорозвідку, слідкували за роботою наших рацій і перехопили немало важливих донесень. Розшифровка не займала багато часу, бо вже існувала знаменита німецька шифромашина. А наші дитячі коди, де одна буква кодується одним знаком, навіть і її не потребували. Але партизани - люди прості, тому і писали просто, як запорізькі козаки султану, з орфографічними помилками, з натяками і різними фразеологізмами. І почали бідні німецькі шифрувальники жалітися. "Перехопити і розшифрувати неважко, але зрозуміти - неможливо!" Вони ж бо педантично користувалися правилами російської граматики.

Генерал И. Артем'єв, що очолював радіозв'язок з партизанськими загонами, згадував, що з цих казусів був зроблений висновок. "Щоб перешкодити ворогу розшифровувати донесення, особливо при передачі простими кодами, потрібно допускати в словах граматичні помилки".


***

Навряд чи, зараз хтось уявляє життя без кулькових ручок. А ще не так давно всі писали чорнилами і ручками з металевим пером. І не міняли ті ручки, як наші школярі, майже щодня. Хто знає, коли б ручку винайшли, якби не брати Біро, з Угорщини. Один з них був скульптором, художником і журналістом. І набридло йому весь час олівці правити. От він і причепився до брата хіміка: "Зроби щось таке, щоб я собі голови не морочив з тими олівцями". Люблячий брат і зробив. А коли почалася Друга світова війна брати емігрували в Аргентину, і в 1942 році почали там промислове виробництво кулькових ручок. Хімік з брата Біро був, очевидно, поганенький - чорнила не найкращі були. І тільки тоді, коли американець Фран Сич запропонував пасту, яка довго не сохла в ручці, а на папері одразу висихала, тільки тоді кулькова ручка сподобалася всім.

2007