• Новини
• Спонcорам
• Бiблiотека
• Автори
• Пiдприємство

Добре відомо, що різні люди по різному реагують на одні й ті ж самі події та явища життя. Якщо така реакція виходить за межі звичного, то згадують про "важкий" чи "нестерпний" характер людини. Хоча правильніше було б говорити не про характер, а про тип нервової системи людини, та пов'язані з ним особливості поведінки, загальну культуру, шкідливі звички та таке інше.

Ще з часів Гіппократа широко відомі ці чотири основні градації особливостей людської психології. Холеричний тип - різкий, нестримний, вибуховий, що зумовлений проявом сильної але неврівноваженої нервової системи.

Сангвіністичний тип - цілеспрямований, вмотивований, розсудливий, що характеризує людину з сильною та врівноваженою нервовою системою.

Флегматичний тип - спокійний, послідовний, неспішний, скрупульозний, що належить особистості зі слабкою але врівноваженою нервовою системою.

Меланхолійний тип - мрійливий, емоційний, вразливий, обережний, який притаманний людині зі слабкою і неврівноваженою нервовою системою.

У дорослої людини всі ці особливості психічного стану урівноважуються та згладжуються життєвим досвідом, вихованням, умовами праці та спілкування. А у дитини психіка не захищена й вразлива до найрізноманітніших факторів впливу, які нав'язуються дорослими. Кому з батьків не знайомі нарікання на те, що дитина не слухає, капризує, забуває робити те, що вони від неї вимагають. Дорослим навіть на думку не приходить, що дуже часто дитина їх просто не розуміє, бо вони звертаються до неї "незнайомою мовою".

На планеті "дитинство", там де вона мешкає у своєму віці, існують зовсім інші уявлення про те, що можна робити, а чого не слід, що гарно, а що ні. Поки не набуто життєвого досвіду, враженнями про оточуючий світ керують емоції дитини, а вони, в свою чергу, залежать від типу нервової системи. Тому дуже важливо якомога раніше його визначити і допомогти вірно сформувати. І тоді наші любі "інопланетяни" швидше стануть справжніми землянами і будуть з насолодою згадувати планету "дитинство", вихідцями з якої були всі ми.

Впоратися з цією проблемою допоможе спостереження за тим, як дитина реагує на нову незнайому книжку. Саме на книжку, а не на іграшки, вбрання, прикраси, ласощі чи інші зваби. Бо книжка несе в собі таємницю, яка відкривається не відразу, а поволі - з кожною новою перегорнутою сторінкою, прочитаною казкою чи оповіданням. Образи книжки багатомірні і їхній "присмак" надовго залишається в активній пам'яті дитини.

То ж, подаруйте дитині нову барвисту книжку і прослідкуйте за її реакцією на це. Якщо вона відразу ж кинула займатися своїми поточними справами, схопила книжку і почала швиденько її гортати, голосно коментуючи свої враження, а тоді ще й домалювала олівцем туди що-небудь, то можете бути певними, що у вашої дитини формується холеричний темперамент. Заборони й нудні "нотації" та повчання такими дітьми майже не сприймаються, залишаючись поза їх свідомістю. Їм можна повторювати "тисячу разів" одне й те саме без видимої користі. В таких випадках в народі кажуть: "Йому хоч кіл на голові теши, а він своєї...".Та це не вина дитини, а просто особливість світосприйняття її нервовою системою. Страхом чи примусом волю такої дитини можна "зламати", але "зігнути" чи "розпрямити" дуже важко, та й не потрібно. Для таких дітей в навчанні, спілкуванні і роботі необхідним є елемент гри-змагання, боротьба за лідерство й першість, швидка зміна вражень, постійна новизна "декорацій" подій, в яких вони приймають участь. Цих дітей потрібно не переконувати, вимагати чи наказувати, а закликати до дії, надихаючи власним прикладом і зрозумілим для них лозунгом типу: "Хіба ти не здатен зробити це краще, швидше, вправніше від ведмедика, Івасика, їжачка..."

Зовсім інша справа коли дитина реагує на нову книжку зацікавлено але спокійно. Відкладе свої справи, між іншим поцікавиться у вас про що ця книжка, почне гортати, "рецензуючи" побачене. Дуже скоро така дитина визначить своє особисте ставлення до цієї книжки - зробить її улюбленою, чи більше не зверне уваги. При цьому поради батьків для неї не будуть мати вирішального значення. Сильний сангвіністичний характер такої дитини звіряє особисті симпатії чи антипатії лише зі своїм смаком, хоча й прислухаючись до думок інших. Для дитини-сангвіника важлива кінцева мета дії, а шлях до її реалізації вона воліє знаходити сама. Тому таким дітям потрібно пояснювати чого ви від них чекаєте й давати поради, а не нав'язувати свою волю.

Коли ж ви бачите, що перш ніж взяти нову книжку до рук, ваша дитина спочатку завершить розпочату гру чи справу, а вже потім уважно перегляне все до останньої сторінки, і лише після цього щось запитає чи попросить почитати, то, найвірогідніше, що вона флегматик. До будь-якої справи ставиться уважно, сумлінно й відповідально. Для таких дітей дуже важливо увесь час відчувати авторитет батьків, мати змогу постійно звертатися до них зі своїми сумнівами й проблемами. Це дає про себе знати генетично зумовлена слабкість нервової системи до тривалих психологічних навантажень. Та з іншого боку, врівноваженість цієї системи дозволяє таким дітям бути чудовими спеціалістами в будь-якій галузі, що вимагає уваги й логічності.

Дітей-флегматиків важливо переконувати в доцільності тієї чи іншої роботи. Просто пояснень для них замало, а "лозунгів" і "наказів" вони психологічно не сприймають. Так, вони можуть підкоритися необхідності, але без внутрішньої переконаності дитини користь від такого "послуху" буде мізерна. Цим дітям потрібен певний час для усвідомлення того, що від них вимагають. Якщо у батьків вистачить терпіння для цієї кропіткої виховної роботи, то результати будуть вагомі і залишаться на все життя.

Існує й такий варіант спілкування з книжкою, коли дитина ніби "підкрадається" до неї, тамує подих, наперед питає батьків чи добрі там герої і чи все закінчиться у них гаразд. Не сама прагне взяти книжку до рук, а просить її "показати" та почитати. Під час читання завмирає, просить перечитати одне й те ж по кілька разів. Дуже співчуває улюбленим героям і буде радіти чи плакати над їх пригодами. Це, без сумніву, дитина-меланхолік. На таких дітей ні в якому разі не можна гримати й погрожувати якимись карами, бо це сильно травмує їх психіку і не приносить ніякої виховної користі. Їх потрібно постійно хвалити - обережно й потроху, коли їх поведінка вас не зовсім задовольняє, або щиро й щедро, коли вони цього заслуговують. Батьківське схвалення для них як життєдайна енергія, що надихає до роботи, навчання, а особливо, до творчості. Зробіть для такої дитини "щоденник поведінки й успіхів", де будете виставляти дві оцінки - за поведінку й за виконану роботу. "Щоденник" краще зробити на великому розлінованому аркуші паперу й повісити на стінку так, щоб був "на очах". Тоді дитина зможе до нього підходити й набиратися позитивних емоцій. В цьому щоденнику не повинно бути двійок, лише п'ятірки й четвірки, коли не коли трійки. Такий "щоденник" для дититини-меланхоліка має не стільки виховне значення, як таке, що надає їй впевненості в своїх силах. Чим доброзичливіше спілкування з такими дітьми, тим яскравіше й швидше розвинуться їх таланти, якими природа особливо щедро наділяє в першу чергу саме меланхоліків.

В грі-розмові з дітьми поцікавтесь хто їх улюблені персонажі казок та оповідей і чому. Це допоможе вам зорієнтуватися у підсвідомості дитячих симпатій та приорітетів. Справа в тому, що народна творчість наділила специфічними рисами, образністю та поведінкою казкових героїв, що роблять їх схожими на певні людські стереотипи. Так, наприклад, хитра, всюдисуща, розумна "лисичка-сестричка" уособлює сильний врівноважений тип сангвініка. Великий, сильний, турботливо-буркотливий "ведмедик" сприймається як флегматик. Розкуйовджения, гамірливий, агресивно-незграбний "вовчик-братік", то холерик. Симпатичний, маленький, лякливий, беззахисний але спритний і передбачливий "зайчик-побігайчик" ілюструє риси меланхоліка.

Серед птахів свій розподіл. Півник та горобчик сприймаються як холерики, ворон та сова - як флегматики, орел - як сангвінік, а соловейко - як меланхолік.

Якщо ви маєте справу з більш дорослими дітьми, які вже прочитали книжку Олександра Дюма "Три мушкетери", поцікавтесь кому з героїв вони віддали свої симпатії. Бо ці образи давно стали класичними у функціональній психології і наводяться в більшості тестів.

Різкий, нестримний, геройський, товариський, дещо легковажний д`Артаньян виступає як образ холерика. Великий, сильний, дружелюбний Портос уособлює флегматичність. Мовчазний, втаємничений, мудрий провидець Атос є прикладом меланхоліка. Стриманий, розсудливий, цілеспрямований, послідовний Араміс - сангвінік.

Таким чином особливості кожної дитини, віддзеркалюючись в її поведінці, симпатіях та вчинках, дають змогу батькам врахувати всі ці нюанси й прикласти необхідні зусилля для розвитку індивідуальних здібностей малюка на користь йому й сім'ї.

2007